Ще дихав вільно степ під покривалом білим,
Ще тиха світла музика зими бриніла,
А іній ворожив на стеблах незмарнілих,
І димарі сільські в димах розкішних грілись.
І затишно було калині у молитві.
Правічні осокори гомоніли з вітром.
Здалека божевілля мчалося сердито
У степ, щоб знищити нещадно і у прірву,
У згарища, у попіл, до стерні, дощенту
Красу земну, красу душі і стукіт серця.
Несамовиті прагнули здобути ренту,
Але зустріли справжню відсіч - путь на герцях,
Бо зло не в змозі подолати духу світло,
Господню віру серед щему горя й лиха.
Впаде на діл чужинське злісне божевілля.
Від пращурів зросла непереможна сила.
Дякую, Світлано 
Так, 
Світлано, золоті слова, бо зло ніколи не подолає "духу світло". Дякую 
Дякую.
