Листопад торкнувся ніжно кленів,
Листя, наче спогад, падає в траву.
Крізь шéпіт тихий, лагідно до мене,
Твої думки летять на передову.
Теплий вітер у волоссі в'ється,
Пéстить спогад, мов любовний жар.
Осінь, мов закохана, сміється,
Та без тебе на душі важкий тягар.
Ти, мов осінь, теплий подих ночі,
Ти, як листя, що торкає моїх рук.
Серед вітру в’ються наші очі,
Очі наші не знають на відстані розлук.
Чекай і я повернуся додому,
Як листок останній з клена упаде.
Колись ми забудемо страх і втому —
Зустріч наша погляд віднайде.
І хоч часом вітер сльози сушить,
Я вдивляюсь в осінь, зупиняю час.
Колись війна закінчитися мусить,
І весна любові зацвіте для нас.
