Дай долоню мені, я тобі погадаю по лініях.
Мозолями неторкані пальці - чи знали нужду,
Чи коли прикладались до губ із нічними моліннями,
Чи творили хреста на тобі у пороці незмінному?
Не вгадаю нічого, поганий із мене відун.
Та відчую життя, як пульсує у непередбаченість,
Протікає малюнком, що склали борОзди скісні,
Розписали тобі: що дароване, що неоплачене,
Що загублене, що неупізнане - з роду позначили.
Я ж, узявши долоню, радію, бо тане в ній сніг.
