Приходь до мене, хоч уві сні,
Чаю вип’єм, торкнемось тишини.
Я розкажу, як чекав тебе всі дні,
Ти скажеш: "Я жила, мов без весни."
Я усміхнусь, дістану плед м’який,
Ти наріжеш тортик, що взяла до чаю.
Спитаєш: "Тобі такий же, трав'яний,
Як тоді, коли світанки зустрічали?"
До ранку будемо з тобою говорить
Про те, що було, і про те, що буде.
Вперше не боюся очі я свої закрить,
Бо знаю: твій поцілунок мене збудить.
Якщо скажуть люди: це лиш мрія марна,
І минуле вже не повернеш – не вір.
Поки зорі мерехтять на небі ясно,
Для тебе відкритий завжди мій поріг.
Я буду чекати, скільки б часу не минуло,
Не важливо, день чи віки промайнуть.
Я звав тебе долею, і щоб там не було
Досі всі шляхи мене до тебе ведуть.
Щоб не шкодувати про незроблені кроки,
Щоб не втрачати час на порожні слова,
Цінуйте миті, погляди глибокі —
Життя одне, і ця мить у нас одна...
