Пісня розпачу, горя і смутку
Грає тихо і щемно в вухах.
Зупиняєш під ранок попутку,
Змерзлий, злий, на нерівних ногах.
Їдеш довго, крізь сірість доріжок
І пітьму приміських поколінь,
М'ятих, поспіхом кинутих ліжок,
Крізь липку заплямовану тінь...
Їдеш довго... Крізь змучені долі,
Невагомість даремних чеснот,
То скоріше, то зовсім поволі,
Позіхаєш, плюєш, хрестиш рот...
Їдеш довго, дорогою гинеш,
Бо дорога - і є твій момент,
Бо дорогу ніяк не зупинеш,
Їдеш в лоб, розбиваєшся вщент...
Пісня розпачу, болю і жаху
Затихає і знову звучить...
Неудачі гартують невдаху.
Мозок тліє. Та серце мовчить...
