Ішли сніги весняні невблаганно,
Немов тікали квапно від біди.
Вони були не перші, а останні,
Ішли, наче́б не здатні не іти.
Вони могли у хмарах ще поспати,
Зігрітись трохи, випасти дощем,
Були від вітру дещо пелехаті,
Гасили м’яко непоборний щем.
Усе довкола люто засніжило.
Молочна стежка вибілила даль.
Вже й на душі від снігу стало біло,
Лиш первоцвітів невимовно жаль.
