дрібна водомірка
двома північними лапками
двома південними
перебігає по автопортрету вітру
на колихкій воді
де тіні від дерев живіші самих дерев
та це не лякає а тішить
аж починаєш вдивлятися поміж ними
в надії занурити ціпок погляду
на всю глибину розвиднення
й проникнувши до самого дна
простукати там як у скриньці
подвійне дно де заховані
потонулі за всі часи
поклади світла —
поки дрібна водомірка
йде по воді й не тоне
лишаючи —
найнепримітніший із усіх —
божественний слід
10.06.23
