Проллється небо весняним плачем,
дощем омивши журавлині крила,
проріжуть хмари гостреним ключем,
небесних кораблів розправлені вітрила...
Вони пливуть із сонячних країв,
вертаються, спішать до свого дому,
щоб рідний край в потісі їх зустрів,
журавлі кричать, забувши втому...
Не знають ще, що дому вже нема,
не знають, що таке в житті можливо,
бо війна- це не лелек вина,
на крилах їх любов тужлива...
Вони жили завжди серед людей,
до їх вони сьогодні прилетіли,
в зруйнованих оселях-тінь смертей...
Що з рідним домом хижаки вчинили?!
Де ж тепер осісти журавлям?
Бо ж у птахів в серцях є повеління:
в дітях щоб продовжилось життя,
в краю батьківського благословіння...
сумно ,але гарно 
