Краплини кохання біжать по стіклі.
Мріють догнати ті світлії дні.
Зануритись в спогади вічно-квітучі,
Розворушити ті хмари могучі.
Пошарудіти десь там біля серця,
Щоб хлинули спогади прямо з озерця.
Де мрії блукали і слухали казку,
Яка нам на вушко співала про ласку.
Про те, як потрібно кохатись в саду,
Як яблуні вальс танцювали в квіту.
Як, взявшись за руки , брели через гаи.
Як відправляли зорю в небокраи.
Про все загадковості хочеться здатись.
Розкинувши руки, у полі сміятись.
Красою впиватись теплого літа,
Щоб жити и кохати на многії літа.
Отак і згадала, отак и промаинуло.
І в сивім тумані в перину пірнуло.
Схотілось уже в тишині відпочити.
Любити красу наших внуків навчити.
