ПОПІЛ ВІЧНОСТІ
Із ла́вром заплели́ся у в’юно́к голки́ терно́ві
В оздо́бі зерен зла́та жи́та – сяйва в скроні
І з ро́зсипом кришталиків рубінової крові
В вінку тріумфу людства – зо́ряній короні.
З народження віків – в молитву вівтарів…
Людина – втілення нетлінності Богів…
Спіралі всесвітів у тьмі рвуть прірви полого́ві,
Зродивши дух живий і пастку – розум у полоні
Його примар і хтивості. Кайдани ґонорові
Любов припня́ли й той вінець – на смерті троні.
З світанку сутінків – в колиску цвинтарі́в…
Людина – попіл вічної мінливості Світів…
Павло Гай-Нижник24 березня 2025 р.
