Вона кохає. В коротких віршах, в дитячій прозі
згортає літо, сплітає осінь у теплій бронзі.
Слова, як тижні, не переставиш місцями фразу
CіDі подерті, хмільна байдужість в екстазі джазу.
Вона все бачить. Короткозорість не мучить совість.
Чужі обійми, гламурні пики й відверта гордість
світанки в спину, а любі ночі не наздогнати,
від болю лікті, на стіни лізти…а чи писати?
Вона чекає. Ти ж виріс швидко, пішов шалено
(надмірно злився, коли казала, що ще «зелений»…).
Перон, вагони, сосиска в тісті, остання каса
як кістка в горлі, як роль акторки, що не вдалася.
Вона ще вірить. Під серцем коле, гріхи як втіха,
найперші зморшки – немодні зовсім, як в’язь горіха,
з мохеру светр, рукава довгі не гріють й дома,
дешеві квіти…чиїсь. У вазі. І підла втома.
Не перепише. Листів , листівок, кохання ноти
Дзвінків чекає, перебирає зім’яті фото
«Постскриптум» пише, в кінці три крапки, підхопить сльози
Вона кохає… в коротких віршах. В дитячій прозі.
PS. ..відтоді як Він пішов, меланхолійні нотки ніжності поколюють змучене серце і віддають тонкими голочками у кінчики пальців. Вона…все ще кохає… Його…
Михайле, безперечно гарний вірш, Динамічний, з емоційним сюжетом, прикрашеним гарними порівняннями та образами. Цікавить тільки одне: читаючи, кожен рядок в мене ділився на три, (і от не можу для себе розібратися, чи то був задум для підкреслення напруженості, чи ще чогось?)
Михайло Плосковітов відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
спробував у ритм вкласти емоційну напруженість...поділ на три чомусь сам прийшов і захотілося, що це звучало як окрема фраза, картинка із моменту життя...дякую