Ось ще один день
прожитий на самоті.
Ось ще один день,який
потрібен одному мені.
І тихо вже так підходить
кінець .
Той самий,який згубив
мільйони сердець.
І тихо на лихо мобільний
мовчить .
Одне тільки серце на світ
весь кричить .
Кричить про любов,яка
вже пройшла.
Пройшла....та не в мене,ну
що ж це за біда?
Тонкою струною печаль
десь говорить .
І тоже,десь тихо,мости
хтось розводить.
Розводить назавжди,хоча
ще кохає....
Але навіщо? Не питай,бо
сам він не знає.
І спогади в голову ринуть
рікою .
А з ними порину і я за
тобою .
Згадаю той час,ті дні
чудові.
Коли на все були ми
готові .
Коли ми любили,без тями
любили.
Й у серці любов цю
чарівну носили .
Коли в поцілунку в єдине
зливались .
Тоді нам здалось,що ми
поєднались.
І ми обіцяли назавжди
любити .
Готові були весь вік разом
прожити .
І тут,як грім з ясного неба.
Кохати згубилась у неї
потреба .
Усе забулось,ті всі
поцілунки.
Всі наші слова і всі
подарунки .
Нема кохання............є
тільки рани.
І на руках моїх важкі
кайдани .
Душа розтерзана
мовчить .
І тільки серце тихо
стукотить .