Вона не спить уже вночі,
Вона не дивиться свої сни,
Вона цілує маму наніч
Неначе востаннє бажає на добраніч.
Вона живе кожний день
Неначе в останній раз,
Вона любить веселку,
Вона любить дощ і сонце,
Вона кохає життя!
Вона хоче жити
І просто любити,
Вона насолоджується
Кожною хвилиною радості
І коли плаче крізь
Сльози усміхається.
Усміхається, бо живе
Живе на цьому світі.
Вона Бога у молитві благає ,
Щоб не забирав у неї життя,
Що вона життя кохає,
Що любить як ніхто життя.
Але хвороба всередині
Пожирає нутро,
І кожна хвилина
Здається остання,
Вона ще не відчула
Смак життя,
Вона ще жити хоче і любити,
І кожний день вона благає
Щоб життя у неї ніхто не забирав.
Я любив і люблю Бога і все дитинство хворів...до 17 років, з 2-х місячного віку по 7-9 місяців і 3 рази чув, як врачі казали - все, ми його не витягнемо...добре пам.ятаю свої думки, образи і т.і. нічого спільного...Це просто - ваша уява вашог менталітету, наприклад, як вмираючий лев зось намагається пояснювати маленькому левиняткові, який чуть хворіє, але граючись - живе, а не стогне...(приклад)
Маленька лялька відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
У моєму вірші зображено моє відображення і думки хворої дівчинки..Але я з Вами згідна, мало хто звертається до Господа про допомогу..нажаль
