як добре жити в Україні,
де вільно дихає земля,
дзвенить у зорях небо синє,
дрімають соннії поля.
а наша мова українська
звучить як пісня солов'я,
як ніжне слово материнське,
яким живе душа моя.
як воля, сила і відвага,
що в спадок віддали батьки,
як гордість наша і наснага
в житті на довгії роки.
багато труднощів і горя
ця мова мала пережить.
Їй випала нелегка доля-
здобути волю хоч на мить.
життя за неї віддавали,
сиділи в тюрмах, щоб вона
в серцях нащадків засіяла,
на вільній ниві розцвіла.
навіщо ж знов її зганьбили?
знов наша у мова у пітьми?
нащо її занапастили?
хто відповість на це мені?
та знаю я, нема причини
нам свою мову забувати.
за неї треба нам боротись,
любить її та шанувати!
Все, та не все: "пітьмі", і після "зганьбили" треба тире,або кОму - це залежить від змісту речення. І наостанок: остання строфа трохи випадає відсутністю рими "причини-боротись". Якби Ви придумали щось на кшталт "причини - боротись до загину", то було би взагалі СУПЕР! З пошаною
LenA4ka відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже багато Вам гарних слів понаписували, так що прийдеться повторюватись. Прекрасний вірш! І він, дійсно, написаний ДУШЕЮ, незважаючи на "предательский мозг" . Читайте побільше української літератури і тоді "мозг" почне звикати, а із душі так і поллються солов"їні, калинОві українські вірші. Виправте: "занапастили", "пітьмі". "Знов в пітьмі" - два "В" зливаються, можливо буде краще: "Знов наша мова у пітьмі?" Бажаю Вам творчої наснаги і успіхів у написанні української поезії.
LenA4ka відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00