Коричневе бронзове сонце
зламалось від втоми,
безжурно забуло тарганячих надій,
рохкає, пухне без впину
й судомить,
з головою тоне у чарівний суховій.
А злі мишенята їдять свій міраж.
У всюдисущих тінях
витанцьовують радо…
Чи побачите ви ще хоч раз
той ранковий пейзаж -
- пейзаж глухих та пустих криків
безликого стада?
Порожнеча та холод
відсьогодні сніданок,
та все одно не навчить вас остання поразка.
Живого нічого в очах –
тьмяний лиш серпанок,
розвіяний в лабіринтах життів,
занурених в пастку.
…Зів'яла підрізана квітка
рипить, всіх полює...
засяяв зелено-блакитний сонячний цвіт…
а твій раб, твій молитвеник
богами жонглює,
Скільки ще Ти витримаєш цю невдяку та гніт?
