Під кожним домом пишуть «Я кохаю Катю».
Дурепі кожній в руки падають зірки.
А ти лежиш в халаті, як у шлюбнім платті.
Ах, люба, жаль що ти не Катя все-таки...
Тебе у серце вчора дзьобнула синиця,
В моєму серці нині кров твоя гниє.
А з неба дивляться на нас похмурі лиця,
Бо ми зробилися давно не тим, чим є...
Я, певне, знав, що ти в чужому ліжку будеш.
Я, певне, знав, що буде сумно день чи два.
Я, певне, плакав, як збирав тебе до блуду,
Вдягав намисто і замовчував слова.
Петлею мертвою в’язав твої хустини,
Казав, що зачіска сьогодні до лиця.
З вустами курви, але з поглядом дитини
Ти все втікала, ти зникала без кінця.
Я, певне, знав, що все ж піду колись до Каті,
Що їй знічев’я обіцятиму зірки...
Ти – як принцеса в цьому літньому халаті.
Ах, люба, жаль, що ти не Катя все-таки...