Привіт.
Ти мене пам'ятаєш?
Колись гуляв зі мною біля моря,
Не Чорного,
лиш Київського, нашого.
Ви з друзями вином залили мозок,
І ти схопив мене за руку,
І...
подарував той поцілунок.
Це було давно, колись, тоді,
А я чомусь про тебе не забула.
А ти такий смішний,
Не знаю тебе зовсім,
Хоча колись кохала,
Як здавалось.
Сашко!
Мені твій темний образ
Наснився у сьогоднішньому сні.
Ти йшов зі мною поряд,
І я чомусь з тобою
Була як за стіною. Дивно як.
Вже років п'ять пройшло,
А я чомусь, буває,
Пригадую тебе та погляд твій.
Не бачу я тебе ніколи майже,
Хоч університет мій - твій також.
Та іноді я згадую той біль,
Дитячий біль, нанесений тобою.
Тоді він був неначе з неба грім!
Розбите серце, сльози, запитання...
Та час лікує, спогад став смішним.
Я дякую тобі за гіркий досвід
Найпершого кохання у житті:)