А людям треба розділових знаків,
Що розділяють їх до нервів –і навпіл.
Замість обіймів, снів, гарячих маків
Крапками ,комами встеляють буднів стіл.
І намагаються, щоб все було «як треба»,
За розкладом стереотипно – п’яних днів.
В їхніх очах все менше сині неба…
А на вустах так мало справжніх слів.
Десь в бронхах мрії душаться пісками,
Зап’ястя від байдужості бліді.
А спробуйте широкими мазками,
Хоч раз в житті провести по воді.
Помрійте…Дощ торкає партитурою…
В обіймах моря ніжаться дельфіни…
Ні, більшість марять лиш архітектурою
Тому будують стіни, стіни, стіни…
І кожна доза кисню відрахована,
Стискають серце дві півкулі ребер.
А я лише страшенно заримована
Тобою. І у тебе…
Красивий вірш, з справжніми почуттями, з натхненням. І, звичайно, ви праві, світ став зараз такий розмірений і розрахований, закритий, що не залишилося місця для мрій і див. Але в людський душах це все залишилося, просто воно тепер глибоко всередині.
Дякую вам за вірш, вразив, сколихнув емоції. Одним словом, браво!
Юля Фінковська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
приємно ,що є люди ,котрі мають схожу точку зору!
рада знайомству!
нехай у вашому серденьку завжди живуть мрії!
А спробуйте широкими мазками,
Хоч раз в житті провести по воді.
Помрійте…Дощ торкає партитурою…
В обіймах моря ніжаться дельфіни...- Як мало в наших шалених заклопотаних буднях місця для справжньої романтики,для польотів у надхмарність!..Вам цього не бракує,Ви-справжня мрійниця!
Юля Фінковська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, сонечко !рада вам!
сонечка вам багато і небуденних буднів!