Звичайне бажання змінити хоть щось,
Хіба це погано? Я ж маю жити - життям Лістермана,
Шикарні авто, багато дівчат
Які лиш від подиху мого скавульчать,
Я ж змалку вже знав, що чекає на мене,
Грандіозне життя, кіно або сцена?
Все здавалось так просто, все тимчасово,
Ось-ось і все стане зовсім по новому,
У них невдачі, свої негаразди, а я ж не такий
Напевно я кращий.
Але я зараз, присутній, я тут!
А життя моє наче дешевий фаст-фуд.
Нічого не сталось, ніщо не змінилось,
Живу як скотина на їхньою милість.
Я не один, нас тут міліони.
Люди амбіцій?!
- Та ні… Живемо ж в полоні.
Так були мрії, були сподівання,
Не втіленні надії в житті та кохані,
А що ти зробиш?
Ми стадо баранів,
О, це не так! Можливо образив когось?
Нажаль це правда, ми ж до сих пір Малорось.
Ми хочемо сісти, сидіти, чекати,
Ми ж просто не вміємо не бідувати.
Ну таке в нас життя, такий наш «лайфстайл».
Забули про мрії, велике майбутнє,
Набрались пороків, нам лиш двадцять років.
І що далі? Куди ми підемо?
А може ми змінимо нас, і кайдани зірвемо?!
А може не треба сидіти, скавчати,
Ми можемо піднятись, а можемо мовчати…
«Паханська» рука нам не указ,
Хай «обрані» зверху відчують це раз.
Вибір цей є, і вибір за нами.
Ми стадо скотів, чи ми хвиля цунамі?!
́́
