А вона ж така чиста, що, здавалось, роса на губах,
І така по зіниці закохана у твої теплі руки.
Кожен злет її слів виривався на волю, мов птах,
Що готовий за тебе віддатись на всі земні муки.
Це жертовна любов, що бере менше, ніж віддає,
До нестями глибока, пахуча, як м’ятні чаїнки.
Коли їй досить віри у те, що ти просто є,
І що часом питаєш, чи не мерзнуть у неї пір’їнки.
Але ти своїй Єві домальовував пристрасть Ліліт,
А вона ж кожним порухом вій молила розради.
І тепер ти ходитимеш вашими вулицями, як кришнаїт,
Тільки що, замість крапки на лобі – сліди від її помади.
Чудово! Люблю такі розтягнуті до п'яти-шести стоп вірші, думав пентаметри тільки з дактиля виходять, аж ні, і тут класно!Анапест додав до лірики романтизму! Сюжет взагалі відмінний, тут навіть коментувати тяжко!
Юля Фінковська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ой ,як приємно, такий аналіз...
я іноді пишу взагалі двостопними ямбами, але іноді буває, хочеться розширюватись
часом взагалі є натяки на акцентний вірш, бо власне розмір лише на римах і тримається.
дякую за візит
