Пам’яті матусі
Одна, як квітка в полі,
Хитаючись від вітру,
Стою й думки поволі
У простір рвуться стрімко.
Як ніч на місто ляже,
Накрию ковдрой ноги.
І сумно мені стане
До болю... І тривоги
Мої гостріші стануть.
Згдаю твої очі
І руки – обіймали
Мене колись… Не хочу,
А сльози, мов росинки,
На спогади стікають,
Злітають у хмаринки…
Не має горе краю!
Одна, як квітка в полі, -
Беззахисна і ніжна –
Ти від життя так мало
Брала, давала більше.
Хай зорі оксамитом
Мені засяють в небі.
З тобою поруч жити –
А більшого не треба.
Тобі ми говорили
Так мало слів хороших…
Кому тепер сказати –
Могилі у пороші?
Одна, як квітка в полі,
У просторі космічнім
Душа відпочиває,
Та буде жити вічно.
19.11.2003р.
