Не відлітай, не квапся навощувати крила
І сипати під ноги засмучені листи.
Душа твоя ще літом усіх не налюбила,
У найтемнішій ночі свічу не засвітила,
Котра б зуміла темінь розлук перебрести.
Не відлітай, у небі ще молиться світанок,
Побожно руки звівши нашіптує снаги.
Збирає серце роси молитви тої в дзбанок,
Аби напитись віри тремкої наостанок,
Коли впаде зажура на рідні береги.
Не відлітай, ще хвильку затримай вдома свято
У вицвілій світлиці невгамного жалю -
Хай ненька порадіє і звеселиться хата,
Дитятко пригорнеться і посміхнеться тато,
Дружина натуркоче: люблю, люблю, люблю...
***
Та знову вперто кличе недоля чужиною,
Запаскою втирає вікно, де никне світ.
Німіє серце, гасне лампадка супокою
Над урвищем безсилля, що гине за тобою
Зацілувати слізьми щонайдрібніший слід...
(19.05.13)
"та знову вперто кличе недоля чужиною ..."-доки ж вона нас кликатиме? Щемно ,Лесенько ,до сліз щемно .
Леся Геник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Знаю, Олю, сама відчуваю той щем защораз, коли стикаюся з цією проблемою-бідою нашого суспільства. А зцілення від цієї недолі-чужини нема та й нема...
Дякую Вам за ту силу волі, що виношуєте в грудях! Дай Вам Боже снаги і моці до терпіння, до перемоги, до наблження тої миті, коли врешті до світлиці завітає рідна доля...
