В той час я гостювала на Землі,
При хрещенні ім'ям назвали - Анна,
Для губ солодким й для людського слуху.
Так дивно знала я земне блаженство
І свят було для мене не дванадцять,
А стільки, скільки днів на рік.
В таємного веління у полоні
Товариша я вільного обрала,
Любила тільки сонце і дерева.
Та якось, пізнім літом , іноземку
Зустріла я в лукавий час світанку.
І разом ми купались в синім морі.
Її одежа дивною здавалась,
А ще дивніші - губи, а слова -
Мов зорі падали у вересневу ніч.
Струнка, вона мене навчала плавать,
Тримаючи моє незграбне тіло,
Над хвилями рукою однією .
І стоячи у голубій воді,
Вона зі мною тихо говорила.
Мені здавалось верховіття лісу
Злегка шумить, чи шерхотить пісок,
А може срібним голосом волинка
Співа мені про вечір розставання.
Та слів її уже не пам'ятала
І часто серед ночі просиналась,
Мерещився напіввідкритий рот,
Вологі очі і гладка зачіска.
Як вісника небесного молила
Я дівчину засмучену тоді:
* Скажи, скажи, чому погасла пам'ять,
А ще, для чого пестячи мій слух,
Ти в мене відняла блаженство згадки?*
І тільки раз, як виноградні грона
Збирала я у плетену корзину ,
Смаглява, ти сиділа на траві,
Закривши очі, розпустивши коси,
Натомлена була і дуже млява
Від пахощів важких індіго-ягід,
Дурманячого запаху трави, -
Тоді слова вона чудні вмістила
В скарбничку пам'яті моєї,
І повен кошик ягід я впустила,
Припала до сухої спраглої землі,
Немов коханому на груди.
А.Ахматова 1913 *ANNO DOMINI*
В то время я гостила на земле.
Мне дали имя при крещенье - Анна.
Сладчайшее для губ людских и слуха..
Так дивно знала я земную радость
И праздников считала не двенадцать,
А столько, сколько дней в году.
Я, тайному велению покорна,
Товарища свободного избрав,
Любила только солнце и деревья.
Однажды, поздним летом, иностранку
Я встретила в лукавый час зари,
И вместе мы купались а теплом море,
Ее одежда странною казалась,
Еще страннее - губы, а слова -
Как звезды падали сентябрьской ночью.
И странная меня учила плавать,
Одной рукой поддерживая тело
Неопытное на тугих волнах.
И часто, стоя в голубой воде,
Она со мной неспешно говорила,
И мне казалось, что вершины леса
Слегка шумят, или хрустит песок,
Иль голосом серебряным волынка
Вдали поет о вечере разлук.
Но слов ее я помнить не могла
И часто ночью с болью просыпалась.
Мне чудился полуоткрытый рот,
Ее глаза и гладкая прическа.
Как вестника небесного, молила
Я девушку печальную тогда:
* Скажи, скажи, зачем угасла память
И, так томительно лаская слух,
Ты отняла блаженство повторенья?*
И только раз, когда я виноград
В плетеную корзину собирала,
А смуглая сидела на траве,
Глаза закрыв и распустивши косы,
И томною была и утомленной
От запаха тяжелых синих ягод
И пряного дыханья дикой мяты,-
Она слова чудесные вложила
В сокровищницу памяти моей,
И, полную корзину уронив,
Припала я к земле сухой и душной,
Как к милому, когда поет любовь.
ID:
427739
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 27.05.2013 19:13:16
© дата внесення змiн: 15.07.2013 22:22:18
автор: @NN@
Вкажіть причину вашої скарги
|
Оленько, за такі приємні коментарі 
Такий чарівний! Вірш і переклад! 
, Відочко.
