Поезія, присвячена поезії (Во віки, справді, вічна)
Коли руками хмари розведу,
До тебе, зіронько, прийду.
І хочеш моркви принесу,
А хочеш з неба я стрибну,
Щоби забуть життя невічне
і журбу,
Щоби не мучаться довічно
У тому, що не вічне:
і горе особисте,
і щастя променисте,
і твоє волосся,
чарівнеє, зернисте,
і на ланах колосся,
яскраво золотисте,
і те все, що прозоре
та імлисте,
вікно гратоване,
не склисте,
та й більше щастя особисте—
усе не вічне.
І лише ти, поезіє, одвічна,
Во віки, справді, вічна!
08.07.1998 р.
