Ми поглядом зустрілися на мить
І зникли хмари, засіяло сонце,
Нас обняла обох небес блакить,
Кохання засвітило крізь віконце.
Бо ми удвох і з нами білий світ,
Кохання нас накрило з головою,
Розтанув сніг і зник із серця лід,
Запахло у повітрі знов весною.
Один лиш погляд і таке в душі,
Неначе ми удвох не розлучались,
Єдине поле, поле без межі,
Де випадково долі пострічались.
Ти йшла кудись і я кудись спішив,
Та певно так судилося двом долям,
В єдину мить Господь за нас рішив
І виділив на двох єдине поле.
Вогонь отой, що в серці запалав,
Ті іскорки, що із душі взялися,
Нас розбудили кожного, хто спав,
І долі дві у щасті обнялися.
Які світлі і приємні відчуття виникають, як читаю ваш вірш...
А цього досягти буває непросто.. Викликати у когось своєю історією такі почуття.
Дуе гарно.
(виправте лише слово серце у 7 рядку )
Віталій Назарук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
)
Розчулили і окрилили водночас! 
Чудова поезія!!
