«Ні, то була не пісня,
А за рахманним усміхом
Сама журба невтішна…»
(Федеріко Гарсія Лорка)
Країна, в яку прийшла війна
Має тепер землю не чорну, а сіру:
Кольору вічно теплого попелу,
Кольору волосся вдови,
Кольору очей сиріт.
Країна, в яку прийшла війна
Має тепер небо не синє, а чорне:
Кольору погляду втомлених людей,
Кольору плаття сумних жінок,
Що вже не чекають – нікого і нічого.
Навіть небо білого дня – не синє, а біле:
Вицвіле від горя дітей,
Що раптово стали дорослими,
Від суму спалених хат,
Від порожнечі, що волає
Душами, що летять в байдужий Космос:
«Все і нічого! Всі і ніхто!»
Країна, в яку прийшла війна:
Ти думав колись – це інша країна,
Ніколи не буде ця країна моя.
Але ти помилився. Це в твою країну
Прийшла війна…
Її принесли на брудних чоботах
Люди з сліпої країни,
Люди з іржавими душами,
Люди без облич…
Іноді я не можу вловити тонкий підтекст деяких верлібрів, мені важко їх читати... Але ваш вірш стрілою вдарив мені у саму душу. Він дуже тужливий, але неймовірно чуттєвий. Дякую.
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
