Бодай згоріло племя кацапине,
Коли прибилось наших берегів.
Лама чужинець крила Україні,
У нашій хаті зайда знахабнів.
Орда проклята вилізла з болота,
В господі нашій гадить язиком.
Неначе дома кичиться сволота,
Звихнулась в злобі наволоч умом.
Що вам потрібно сімя тут Ордине?
Ну не живеться вам без Пахана…
Пігмей масковскій пуцєнька вражина,
Давно чекає вас із будуна…
Майбуть забули в тундрі ваша хата.
В улус матайте разом з язиком.
Дістали вкрай маскалики прокляті,
Пора всобить Вам «браття» носаком.
Підняти в небо крила обгорілі,
Розцілувати стомлену блакить.
Позбутись болю в стерзаному тілі,
Й без вас Вкраїні долю намолить!
Давно пора! Скільки крові випили з нашого народу і все ніяк не наситяться... Продовжуємо пожинати гіркі плоди цього братерства... Емоції у вірші просто зашкалюють, як і в кожному з нас.
Дід Миколай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00