Ніч заповнила простір, в небесах ріжок срібний,
Місто солодко марить в полоні Морфея.
Я за примхою долі був їй більш не потрібний,
Новий день не зустріти мені біля неї.
Зоря відчаю сяє, інші зорі поблекли,
Спотикається розум об рештки довіри.
В голові проминають болючі помилки
І слабкі сподівання хвилюють над міру.
Вберегти від чужих, липких заздрощів хочу
Відчуття, що дають сили мріяти й жити.
Прошу милості в неба, заплющивши очі,
Даром мудрості вчинків наш шлях освітити.
Вірю в те, що зуміємо щирість і чесність,
Піднести над диктатом сліпої гордині,
Залишити позаду образи безмежність,
Ті слова, що цвіли гірким цвітом полині.
Прокладає нам стежки життя повсякденне,
Ти за обрієм зникла, я йду твердим кроком.
Наші зорі покинули звичні орбіти,
Світлі спогади житимуть з нами крізь рОки.
