Літо, немов марокканка в тонкій паранджі,
Мідний пісок обціловує ніженьки босі.
Дай мені руку, дійдемо удвох до межі,
Де починається теплою охрою осінь.
Очі твої – антрацити, глибокі, мов ніч,
В їхньому затінку вкотре ховаюсь від спеки...
Десь в павутинні планет, межи світлосторіч,
Кличе нас мрія, мов острів незнаний, далекий.
Літо танцює саіді*, оливкові сни
Нас накривають, як море, розніженим шовком!
Чи бракуватиме щастя цього восени,
В час, коли вітер завиє покинутим вовком?
В час, коли міддю обсиплються пишні сади,
Трави обпалені вкривши важкою парчею,
Стразами з неба покотяться краплі води,
Клен спалахне під дощем і погасне свічею?
Як бракуватиме світла цього й кольорів,
Шепоту хвиль, арабесок тонких силуетів!..
Соком налиті ренклоди, немов ліхтарі,
Сяйвом наповнили скель дивовижні мечеті.
Літо гаряче, мов кава, пікантно-терпке,
Тепле каміння пахтить, мов розпечені праски...
Дай мені руку, збудуємо свій Марракеш*,
Щоб не прощатись з обіймами літньої казки!
*Саіді (Saidi або "Ракс ель асая") – східний танець з тростиною.*Марракеш (араб. مراكش) – одне з чотирьох імперських міст в Марокко.
Дякую, люба Анно, за такі яскраві емоції! 
Радію, що моє марокканське літо припало Вам до душі! 
