Високі підбори і довгі спідниці,
Змагаючись з вітром, метуть по двору,
І ніжки в панчохах так любу нам гру
Затіявши, звабно сяйнуть як зірниці.
І часом буває – комахи скажені
Тривожать закритий красунь комірець,
І ший білих блисне тоді острівець,
І наші у захваті очі шалені.
І осені вечір упав підозрілий:
Красуні повисли у нас на руках,
У душах тремтіння і подив в думках
Від слів їхніх мрійних, що правду прикрили.
Paul Verlaine
Les ingénus
Les hauts talons luttaient avec les longues jupes,
En sorte que, selon le terrain et le vent,
Parfois luisaient des bas de jambes, trop souvent
Interceptés ! — et nous aimions ce jeu de dupes.
Parfois aussi le dard d’un insecte jaloux
Inquiétait le col des belles, sous les branches,
Et c’étaient des éclairs soudains de nuques blanches
Et ce régal comblait nos jeunes yeux de fous.
Le soir tombait, un soir équivoque d’automne :
Les belles, se pendant rêveuses à nos bras,
Dirent alors des mots si spécieux, tout bas,
Que notre âme depuis ce temps tremble et s’étonne.