Ні, не була вона так нетривала
любов у нас: між чистими листками
твоєї книги пам’яті сховала
вона віршів моїх святих немало,
мов квіти з голубими пелюстками.
Мене ти не забудеш – прирікаю
тебе на пам’ять довгу і кохання
моє в душі твоїй хай не зникає,
бо тільки серед твані розпускає
цвіт лотос забуття і розставання.
Мене ти будеш бачити повсюдно:
в непевнім мороці, чи під зірками,
в прихожій, хоч і буде там безлюдно,
в твоїм садочку, дощ коли там нудно
тремтітиме сріблястими нитками.
Ти пам’ятай! Тобі цей спадок красний
дає моя печаль невиліковна.
В твоїм житті я буду промінь ясний,
і докір твоїй совісті безгласний,
і стела в серці вічна і жертовна!
Amado Nervo
Inmortalidad
No, no fue tan efímera la historia
de nuestro amor: entre los folios tersos
del libro virginal de tu memoria,
como pétalo azul está la gloria
doliente, noble y casta de mis versos.
No puedes olvidarme: te condeno
a un recuerdo tenaz. Mi amor ha sido
lo más alto en tu vida, lo más bueno;
y sólo entre los légamos y el cieno
surge el pálido loto del olvido.
Me verás dondequiera: en el incierto
anochecer, en la alborada rubia,
y cuando hagas labor en el desierto
corredor, mientras tiemblan en tu huerto
los monótonos hilos de la lluvia.
¡Y habrás de recordar! Esa es la herencia
que te da mi dolor, que nada ensalma.
¡Seré cumbre de luz en tu existencia,
y un reproche inefable en tu conciencia
y una estela inmortal dentro de tu alma!