Я дивно вмираю... та це не життя убиває,
не смерть убиває мене, не вбиває любов –
від думки німої немовби від рани вмираю...
Колись біль подібний у серце вас люто колов?
І думка безмірна, що корені в душу пускає,
з’їдає і душу і плоть у полоні оков.
Чи знали ви зірку таку, що погасла дрімає,
що вас обнімала без світла, неначе покров?..
Це муки вершина! – у серці носити довічно
безплідне насіння, нестямне, убивче, трагічне,
що зубом жорстоким у серці моєму стримить!
Якби із насіння розкрилася квітка чудова,
була б це для мене подія щаслива, святкова, –
немовби сам Бог біля мене незримо стоїть!..
Delmira Agustini
Lo inefable
Yo muero extrañamente...No me mata la vida
no me mata la muerte, no me mata el amor;
muero de un pensamiento mudo como una herida...
¿No habeis sentido nunca el extraño dolor?
De un pensamiento inmenso que se arraiga en la vida
devorando alma y carne, y no alcanza a dar flor?
¿Nunca llevasteis dentro una estrella dormida
que os abrazaba enteros y no daba un fulgor?...
¡Cumbre de los martirios!...llevar eternamente
desgarradora y árida, la trágica simiente
clavada en las entrañas como un diente feroz!
Pero arrancarla un día en una flor que abriera
milagrosa, inviolable...¡Ah más grande no fuera
tener entre las manos la cabeza de Dios!...