І
«Дух нації» витав по світу
Століття дев’ятнадцяте було,
Країни повставали із – під гніту,
Але кріпацтво на Вкраїні ще цвіло.
Хоч дух національний нині сходив,
На всю Європу сон її порушив .
Кріпак на Україні пану годив,
Згубивши гідність,із ярма не рушив.
В той час, немов би зірка з неба
На Моринці упала у калюжу.
Родивсь хлопчина,ще кріпак нетреба,
В холодну березневу стужу.
Ніхто і не гадав ,що той хлопчисько
Порве кайдани словом непоборним,
Що він душею з Богом ненавмисно,
На цілий світ Пророком стане новим.
ІІ
Гірке дитинство у малого кріпака:
Батьки не витримали «благ», пішли до Бога
Осиротіла доля чорна, нелегка,
Але в мистецтво повела дорога.
Велика сила пензля в нім зросла
І розірвала всі кріпацькі пута,
Це був від Бога той великий Дар.
Тепер душа у нього вже розкута.
Художник в серці його вільний жив,
Та увірвалось ще нестримне слово,
І все , що бачив,все ,що пережив,
В поезіях народжувалось нових.
Самодостатку не хотів митець
За слово вільне,став невільним знову,
Та все одно ,де бачив папірець ,
Писав,щоби воскресла рідна мова.
ІІІ
Складні часи…імперія розквітла
І « Новоросія» зтоптала Україну,
Але селянство наче свічку тлілу
Оберігало мову рідну і єдину.
І буйний вітер розпалив ту свічку,
Явилось слово як бурштин омитий,
І світ побачив українську нічку,
І Україну у сльозах умиту.
Відкрились очі, і народ убогий
Вже міг впізнати панськую наругу,
Хоч дух від гніту ще слабкий у нього,
Але Кобзар плекав,орав, мов плугом
Народ в дрімоті ,почуття розмило,
Та він збивав крильми,як птах підбитий.
«Борітеся – поборете»; як грім гриміло.
«За вас правда,за вас сила» - заставило жити.
ІУ
Пов’язало рідне слово знову в казематі,
Та вуста його не оніміли.
І летіли в світ широкий думи ті крилаті,
Серце було в Україні , на чужині тіло.
Стали вірші Кобзареві,мов кулі гарячі,
І пани від того слова мліли.
І не втримали ту силу навіть в казематі,
Бо від нього душі їх горіли.
І цензура не зламала,ні сира могила
Своїм духом став Пророк над світом.
І донині світлі думи ,то велика сила.
І живе земля вкраїнська його заповітом.
Так ,хотів Тарас,щоб сонце зійшло на Вкраїну,
Та життя у боротьбі триває.
Будем нині сподіватись,що ворог загине,
І земля Шевченком славна, «вольну» заспіває.
6.11.14р
Так, велика людина! Його давно немає, а все знаходяться ті, що хочуть знищити! Що зробили з музеєм Шевченка в Каневі януковці! Вони витягли душу з нього і замуровали у мрамор- як метро. Десь поділися експонати, зате конференцзал з білими шкіряними кріслами для себе улюблених і вертодром, щоб не їздити по розбитих дорогах України облаштували. Вибачте, наболіло. Дякую за вірш !
леся квіт відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Рада спілкуванню ,дякую,що завітали,розділяю Вашу думку
:give_rose 
Цікаві запитання,та не має відповіді 
