Ліна Костенко. Переспів
***
Не треба класти руку на плече.
Цей рух доречний, може, тільки в танці.
Довіра — звір полоханий, втече.
Він любить тиху паморозь дистанцій.
Він любить час. Хвилини. Дні. Роки.
Він дивний звір, він любить навіть муку.
Він любить навіть відстань і розлуку.
Але не любить на плечі руки.
У цих садах, в сонатах солов’їв,
Він чує тихі кроки браконьєра.
Він пастки жде від погляду, від слів,
І цей спектакль йому вже не прем’єра.
Душі людської туго і тайго!
Це гарний звір, без нього зле живеться.
Але не треба кликати його.
Він прийде сам і вже не відсахнеться.
*********************
О, не клади мне руку на плечо.
Ведь этот жест уместен только в танце.
Доверье – зверь испуганный ещё,
Ему милее изморозь дистанций.
Он любит срок. Минуты. Дни. Шажки.
Он странный зверь, он любит даже муку.
Он любит расстоянье и разлуку.
Но не приемлет на плече руки.
В глухих садах, в сонатах соловьёв,
Он чутко слышит поступь браконьера.
Он ждёт ловушки от речей, и слов,
И сей спектакль – не признаёт премьерой.
Души людской застой и бурелом!
Он – милый зверь, нам без него – неймётся.
Но – не зови внезапно, напролом.
Он сам придет, уже не отшатнётся.