Відгук на вірш Тані Тадм
Я проторую зрештою шляхи
у хащах, котрі ніби непролазні,
для того, щоби все ж таки дійти
до точки відліку між бовдуром і блазнем
Вони, ці двоє, – близнюки в мені:
один серйозний, інший – «дуркуватий»
і часом непереливки… у дні,
коли обидва вимагають страти….
І кожний все нашіптує своє:
отак і так ти маєш справді жити…
Ніколи ж не цікавляться чи є
якийсь хоч сенс у тому, щоб тужити…
І виявляти те, чого немає й близько тут:
незгоду поміж всесвітом і мною…
бо ж втрата одного не вивільнить від пут:
лиш з ними обома я залишусь собою!
(Таня Тадм)
*************
Я проторую зрештою шляхи
У цьому світі, зовні непримітнім,
Щоб, як ріка, ввійти у береги
Між двох себе – між Темним я і Світлим.
Коли затишшя, і нема штормів,
Я лащусь хвильок брижами привітно
Серед квітучо-теплих берегів.
На берег викидаю бризки світла.
Коли нависли хмари в вишині,
Ось-ось у воду вдарять блискавиці,
Стрімка вода здіймається в мені,
Скелястий берег точить, наче криця.
Ріка життя до моря поспіша,
Де я зіллюся з предками, напевне.
Переплелася хвилями душа
Як темне й світле зовсім недаремно.