Кохання - як кара? Як присуд? Як мука?
Я – чорна примара… Не треба за руку!
Тебе я боюся… Жага твоя – згуба…
Скажи, мій володар, я чим тобі люба?
Я кутаюсь шовком… Ховаю обличчя…
Та знову хазяїн на ложе – покличе.
І буде півночі будити, пірнати,
І сором дівочий ізнов викликати…
Ласкати, пів-світу ізнов обіцяти…
І там, де «не треба» жагуче торкати…
В його я обійми пірнаю, німію…
Та очі підняти на нього – не смію.
Бо завтра – можливо, він іншу покличе…
І ніжити буде вже друге обличчя.
А я в стороні, наче чорна примара…
Кохання - як присуд, як мука? Як кара.
