|
Розділ 26
Обставини змушують кроки
Робити, до того незвичні:
Ще вчора були по два боки,
Сьогодні - вже друзі навічно.
Анексія Криму та дії
Кремля на Донбасі з’єднали
Людей, що майданні події
По-різному зовсім сприймали.
Спецназівці рясно включились
В АТО і пліч-о-пліч супротив
З майданівським людом чинили,
Став братом десятник їм, сотник.
*
Виконував Віктор уміло
В обов’язок ввірені цілі,
Він перевіряв підозрілі
Вантажівки, автомобілі.
Повз Вітін блокпост до Донецька
В день сотні автівок кружляли,
З людьми спілкувався коректно,
Машини коли продивлявся.
Усе звик робити по схемі,
І тут, на блокпості, по струнці
Він реагував на проблеми,
Не брав хабарів, подарунків.
*
В думках своїх Віктор вдавався
Частенько до згадок про Таню,
Проте він і не намагався
Дізнатися, як вона там десь.
Він бачив її щирі сльози
Над хлопцем, пораненим взимку,
Як билося серце в тривозі
Її не за ним, - за Андрійком.
Він принцип тримав непорушний,
Що щастя ламати не можна,
Такій піддавав себе муштрі,
Й не зрадить йому, боронь Боже.
Розділ 27
Карпатське село в Буковині
Весною таке світанкове!
Навколо моря полонинські
Хвилюються вітром казковим,
Верхівки гір в білих коронах,
Надкушені хмарами в тиші,
В тумані лишаються соннім,
Який то все далі, то ближче.
Дороги спішать серпантином
Угору чи вниз – невідомо,
І небо оспівано синє,
Й далеких птахів ніжний гомін.
Ось хтось сколихнув дивний простір
Трембітовим покликом зрання -
Дивилась уражена гостя
На це весняне дозрівання.
*
- Як спалося, мила Наталко,
Чарівно тут, правда, кохана?
Спитав її легінь на ґанку,
- Та я зачарована й п’яна!
Усе фантастично красиво!
Я вражена сильно, Володю!
Ці гори сумлінно-цнотливі
Якоїсь планетної вроди!
- Ми жити тут можемо, Нато,
Ти тільки відважся, кохана!
Від тебе у захваті тато,
Ти дуже сподобалась мамі!
Всміхнулася дівчина хлопцю
Й сказала йому загадково:
- З тобою я бути так хочу,
Чи тут? Та не знаю я, Вово.
Давай відкладемо весілля,
У цьому страшному колапсі,
Коли процвітає свавілля,
Негоже стрибати від щастя.
Ще встигнемо. – Згоден, я Нато,
Тим більш, посаджу я городи,
Поїду на схід воювати,
Якщо не вбереться те кодло.
- Ми – пара, і наше кохання
Нікуди не дінеться, Вово,
- Як тільки спокійніше стане
Зроблю пропозицію знову. –
Зітхнув й обійняв Володимир
Свою найріднішу людину, -
- Кохання, воно - як годинник,
Іде та й іде без упину.
*
А напередодні Наталя
Сиділа за столиком в хаті,
Батьки роздивлялися кралю,
Й безмежно раділи від щастя.
Гостинність добродіїв щира,
Не награна і не пихата,
Дівчину умить підкорила,
Як кажуть, без срібла та злата.
Батьки були гарно убрані
У національні костюми:
Матуся в кептарі з сап’яном,
Господар - в розхристаній гуні.
Стіл пишний ґаздиня накрила:
Борщ ситний з сухими грибами,
Смачних голубців накрутила,
Картопля із кропом та салом.
Все пахло п’янким ароматом,
Печеним, відвареним, чистим,
Хмеліла в емоціях Ната,
Ну як же такого не їсти?!
Розділ 28
Одні воювали фізично,
А інші збирали їм речі:
Одежу, медзасоби, їжу,
Назвали цей рух волонтерським.
Активно частина вкраїнців
Єдналася в групи мобільні,
Бійцям доставляли гостинці
За свій кошт на автомобілях.
*
Різка і упевнена Ната
Включилася в рух з головою,
Весь коледж вже знав, що дівчатко
Збирає посилки героям.
Несли і картоплю, і бринзу,
Кришили в судки вінегрети,
Здавали постільну білизну,
Малюнки, книжки, майки, светри.
Знайомств було нових немало,
І юна дівчина невдовзі
Від втоми уже позіхала
В далекій до сходу дорозі.
*
Сміливі були волонтери,
Як кажуть, на страх свій і ризик,
По лінію фронту «бандерам»
Свою допомогу возили.
Наталя в такій ризиковій
Команді відвідала кілька
Позицій державних військових
Й відчула їх міцність та силу.
Розумні, дотепні, кремезні
Тримали в руках оборону,
Такі молоді та безпечні,
Хоч вішай портрети-ікони.
Про себе подумала Ната:
Якщо в нас такі оборонці,
То сепаратистські вояки
Не спалять її рідне сонце!
*
Коли повертались зворотно,
То кілька вони проїжджали
Блокпостів вкраїнських хороших,
Й на кожнім машина спинялась.
*
Один із таких став для Нати
Якимсь дежавю, ще й раптовим,
Здалося, що там серед наших
Стояв той Тетянин військовий.
Звичайно, вона його зріла
Раз фото й у формі лиш двічі,
Та й то роздивитись не встигла,
Хіба ж пригадаєш обличчя?
Вони віддавали хлоп’ятам
Останні з речами пакунки,
Стояв за п’ять метрів від Нати
Й дививсь не на неї – на клунки.
Здалося, мабуть. Він ще вчора
Ганяв патріотів з-під палки,
Це точно від зустрічей хвора,
Гадала про себе Наталка.
Сідаючи в мікроавтобус,
Ще раз подивилась на нього.
Й подумала: так, чимось схожий,
Але якщо й так, що із того?
Розділ 29
Вже місяць, як десь у Європі
Андрій по роботі крутився,
Спочатку скучала за хлопом
Тетяна занадто і злилась,
Що той в інтернет не заходить,
Лиш пише раз в тиждень послання,
І що він там робить ночами,
Якщо навіть часу не має
Раз в день зателефонувати,
Шепнути, як сильно кохає,
Дрібниці якісь розказати,
Хоча б як живе-поживає.
*
Образа її виїдала,
Вона ж так за ним переймалась,
У скруті все допомагала,
Себе розтрачала, здавалось.
І мріяла стільки про нього,
Життя на майбутнє складала,
Та тільки сумісна дорога
Об факти все більш розбивалась.
Якесь відчуття нехороше
З’являлось частіше в дівчини,
Людина, кохаючи, може,
Знайти мить своїй половині.
*
Її перетоптане еґо
Змішалось з думками про Вітю,
Ставало і тепло, і легко
Від спогадів, сумом покритих.
Відважитись Тані хотілось
Його віднайти і сказати,
Що справжні розправлені крила
У неї зростають від згадок.
Хоча це навряд чи можливо,
У нього своє життя, звісно,
Та тільки Андрій - як та злива,
А Віктор для неї - як пісня.
Розділ 30
Конфлікт набирав обороти,
І в зону АТО поз’їжджались
З усіх закутків патріоти,
Які непорушно вважали,
Що сепаратистське повстання
Одразу душити потрібно,
Інакше це протистояння
Покотиться по Україні.
В АТО й Володимир зібрався
Відстоювать право держави
На справжнє її існування,
За хлопців, яких повбивали.
*
Не йшов добровольцем, як Вітя,
А взявши торбину з речами,
Поїхав в Донецьк як любитель
З двома корешами Майдану.
Знайомі безплатно надали
Їм однокімнатну квартиру,
Щоб воїни час витрачали
Лише для встановлення миру.
*
Вони з однодумцями разом
Ходили на мітинги проти
Російської ультразарази,
Яку принесли ідіоти.
На сходинах часто траплялись
І бійки, так схожі на битви,
Та легенів оберігали,
Мабуть, материнські молитви.
Розділ 31
Страшенно вагалася Таня,
Перш аніж Сапожка набрати,
Бо справді не знала, що саме
Матвію потрібно сказати.
І як пояснить, звідки номер,
У неї, й чому вона дзвонить?
І хто вона Віті? Знайома?
Чи родичка? Дівчина? Хтозна!
Нарешті набрала Матвія
З мобільного рідного брата,
Почала питатись за Вітю,
Що може Матвій розказати.
*
- Знайомі мені підказали
Контакти ці ваші, Матвію,
Як з Вітею поспілкуватись?
Я свій загубила мобільний.
- Зв’яжуся я з ним, ви залиште
Свій номер, скажіть, як вас звати,
Вже вирішить сам, чи дзвонити.
Чи ще щось йому передати?
- Тетяна зв’язатися хоче,
І він зрозуміє, напевне,
У нього є номер мій. – Добре,
Скажу я йому, будьте певні.
*
Про номер не знала Тетяна,
Бо Віктор нічого ж не винен,
Можливо, давно вже забанив
Й не згадує зовсім дівчину.
Проте сподівалась, що Віктор,
Збагне все ж, кому подзвонити,
Та й зайвий раз перед Матвієм
Свій номер не стала світити.
Андрію цей хитрий Сапожко
Хто знає, можливо, і дзвонить,
І як здогадатись, що може
Сказати йому при нагоді.
І Віктор, напевне, Матвію
Про неї у вуха буянив,
І щоб не спалитись Андрію,
Перестрахувалась Тетяна.
Розділ 32
Так звані республіки, нині
Донецька й Луганська, хотіли
На прикладі вдалому Криму
До складу вступити Росії.
В Кремлі обіцяли їм тихо,
Здобудьте, мовляв, незалежність,
І тут же з комфортом та шиком
Розширим імперії межі.
*
Місцевих відношення різне
Було щодо нових утворень,
Прихильники сепаратизму
Кидали аж шапки угору.
Вони референдум суворий
Про статус цих чудо-республік
Відвідали та й у покорі
Відстояли чергу. Чи згубу,
Чи долю вони свою звали –
Ніхто не дививсь так далеко,
Ніхто не міг знати, як мало
Лишалось до справжнього пекла.
*
Рустам, шанувальник кремлівський,
Подався в Донецьк до знайомих,
Щоб якнайскоріше навчитись
Стріляти з новітньої зброї.
Цю зброю в Донецьк постачали
З Росії. Звичайно, негласно,
І сепаратистам давали,
Неначе буклети про пасту.
*
Щоправда, Рустам недолугий
Був щодо міцних горизонтів,
Він їздив по барах та клубах –
Ніяк не по лінії фронту.
Нікого це не хвилювало,
Поганий він був чи хороший,
Бо в тім середовищі грали
Найпершу роль крутість та гроші.
Розділ 33
Дотримавсь Матвій обіцянки,
І другу в той день додзвонився.
Та й беркутівець до Тетяни
З дзвінком також не забарився.
В контактах мобільного номер
Знайшов і з поста набрав зразу:
- Привіт, говорити ти можеш?
Тетяна здригнулась від фрази:
- Так, Вітю, привіт, я дзвонила, -
Тягнула невпевнено й тихо, -
Як справи дізнатись хотіла,
Ти в Києві десь, чи поїхав?
- Я аж під Донецьком чергую,
Я у добровольцях, Тетяно,
А справи… Ну як, не паную,
Та і не скажу, що тут важко.
- Пішов добровольцем? – Тетяна
Так щиро цьому здивувалась, -
То ти зараз там, де стріляють?
- Тут в нас все стабільно та вдало.
- Я просто згубила твій номер,
А інколи… Просто… Ну, як би
Тобі пояснити, в надломі..
- Не треба пояснень, Тетяно.
Дорослий і все розумію,
А як поживає твій хлопець?
- Та… Ніби… Проблеми з Андрієм,
Я тут, він же десь у Європі.
Ми зараз спілкуємось мало,
Хоча й зустрічаємось ніби…
Чи ні… Вітю, я так чекала
Розмови цієї, й так хиблю…
*
Тремтів її голос листочком
Осиновим в шумному вітрі,
Всі фрази раніше до точок
Уже розбирала для Віті.
Проте у реаліях зіткнень,
Як серце щемить від напруги,
Підібрані і необхідні
Слова переходять у звуки.
*
- Тетяно, прошу, заспокойся,
Твій тембр нелогічно трагічний,
А зараз на вулиці сонце,
Всміхнись, тобі посмішка личить.
Все добре, раніше з тобою
Ми так спілкувалися смішно,
Писали, дзвонили, рікою
Лились повідомлення ніжно.
Щоправда, не знав, тоді, Таню,
Що в тебе стосунки серйозні.
Стосунки серйозні, як танго,
Це танець для двох одіозний.
- Немає, точніше, не знаю,
Було, не було… Та я хочу
Нарешті зустрітись з тобою
Уперше за наші півроку.
Ми стільки разів випадково
З тобою вже пересікались,
Я хочу побачитись знову,
Та вже щоб цю зустріч чекав ти.
- Я в Києві скоро не буду,
Приїду, зустрінемось, Таню,
Білявко, тебе не забув я,
І згадував часто в пошані.
- Якщо я до тебе приїду?
- Сюди, на блокпост? Тут же поле!
Хоча я, звичайно, зустріну,
Хай буду голодним та голим.
*
Тетяна сказала, що в змозі
Приїхати хоч на край світу,
Й слова свої щирі невдовзі
Підтвердить, примчавшись до Віті.
Розділ 34
Розгул бандитизму Донбасом
Все більш набирав обороти,
Тим паче, міліція наша
Уже й не чинила супротив.
Багато хто просто звільнився,
Частина - під дулами зброї
На сторону стала бандитів,
Залишилось мало героїв.
Чим далі вогні майоріли,
Тим більше народу страждало,
Людей викрадали та били,
Авто силоміць забирали.
Також розпочали охоту
На хлопців свідомих сміливих.
Чимало в той час патріотів
З Донбасу громили згубили.
*
Рустам, як і більшість подібних,
Вважав тих бандерівців бидлом,
І вірив у те, що російські
Війська з ними справляться швидко.
А потім прийде нове панство,
І всі заживуть, наче принци,
Потрібно лише збити панцир
З свідомих бандер - українців.
*
Як неврівноважений хлопчик,
Не міг він образу забути
Від Нати й викохував помсту,
Щоправда, шукав, де кольнути.
Й така підвернулась нагода.
Рустам мав знайомих багато
І міг, тільки знаючи номер,
Про місцезнаходження знати
Людини якоїсь. Ось так він
Про Вовине перебування
В самому Донецьку дізнався
Й замисливсь над здійсненням плану.
Розділ 35
Поїхала Таня до Віті,
Бо серце шалено щеміло,
Здалось, до цих пір ще на світі
Ніколи отак не тремтіла.
Дорогою в поїзді спати
Вона не могла - хвилювалась,
Про що їй найперше казати,
Все думала й не засинала.
*
Від станції їздив автобус
В містечко, що з блокпостом поруч,
Там Таню чекав милий хлопець
Без квітів, дарунків, декору.
У звичній своїй уніформі,
Щоправда, вже без автомата,
Також ледь помітно нервовий,
Не пишний, не дженджикуватий.
Така протилежність Андрію -
Без пафосу, гри та капризів,
Без величі чудних гордіїв,
Без дикого сміху репризи.
Таким він Тетяні подобавсь,
Своїм нестеменним осердям,
Його чоловіча порода
Все більш їй лягала до серця.
*
- Привіт, - посміхнулася Таня,
У відповідь посмішці Віті,
- Ти пташка весела та рання.
- Я сонна, не виспалась , - миттю
Йому «відписала» Тетяна
В півоберта тілом. – На каву?
Пізніше проїдемо, панно
На пост, мною обітований.
*
Пройшла їхня зустріч натхненно,
Серйозно і мило водночас,
Був Віктор занадто аж чемний,
Словам підбирав гарний почерк.
Він більше мовчав, більше слухав
З цікавістю ніжну білявку,
Ловив чепурні її рухи –
Смішної, казкової мавки.
*
Вони прогулялись містечком,
Пройшлись до великого лісу,
Тетяна сплела у вуздечку
Травини, і квітки, і листя,
А потім з’єднала в віночок
Зелені краї тонкошкірі,
Й на біле волосся охоче
Його одягла без примірки.
*
- Ну як я тобі? – Дуже гарно, -
Сказав, посміхнувшись їй, легінь, -
Прекрасна, чарівна та яра, -
Додав він грайливо та легко.
Вони зупинились й завмерли,
Їх очі піймали цей потяг,
А губи зімкнулися вперше,
Звичайно, ніхто не був проти.
*
- Як жаль, що години спливають,
Проте час до нас повернувся, -
Сказала йому на прощання.
Поглянувши, чи озирнувся
Їй Віктор, як сіла в автобус,
Й побачила: так, він дивився!
Дивився услід, доки обрис
Машини в тумані втопився.
Розділ 36
Юнак есемеску отримав:
«Потрібна твоя допомога,
Чекаю тебе за годину,
Благаю, Володю, як Бога».
І далі указане місце
Й прохання не відповідати,
Мовляв, потім все зрозумієш,
Не треба нічого питати.
*
Володя і два його друга
Задумались, хто з патріотів
Так дивно, незвично турбує,
Мабуть, у біді хтось, в скорботі.
Вони міркували недовго,
Не звикли години вагатись:
Якщо треба їх допомога,
Потрібно іти, виручати.
Утрьох подалися на зустріч
Увечері аж на край міста:
На вулицях тихо і пусто,
Лиш вітер купався у листі.
Тут раптом із-за повороту
Два джипи! З них семеро хлопців
Із бітами, схожі на орків,
Накинулись на патріотів.
За п’ять хвилин відлупцювали,
Свої не жаліючи сили,
А потім одного запхали
В машину, а інших лишили.
*
Наталю уранці мобільний
Її розбудив. І спросоння
Почула вона про свавілля,
Що сталося напередодні.
Дзвонив один з друзів Володі
З лікарні, куди потерпілі
Звернулись. І все про пригоду
Повідав брюнетці жахливу.
Розділ 37
Дівчата давно спілкувались
Крізь зуби у крайньому разі,
Своїх чорних кішок гойдали,
Розбиту не клеїли вазу.
Тетяна про те, що до Віті
Вже їздила, не розказала,
Наталя теж стала закрита,
Про купу моментів мовчала.
Але як Володю украли
В Донецьку особи сумнівні,
Не стримала горя Наталя
І все розказала дівчині.
Уперше побачила Таня,
Як подруга ридма ридає,
Володя ж для неї – це щастя,
А допомогти як – не знає.
*
Тетяна ковтнула образи
Й пішла у розмові назустріч,
І Ната нестримано зразу ж
Про все розказала подрузі,
Про щире знайомство з батьками,
Деталі свого волонтерства,
Про зустріч у барі з Рустамом,
Що бачила Вітю, здається.
*
Дівчата гадали, що саме
Тут правильно треба зробити,
Тетяна казала: - Рустаму
Ти спробуй-но передзвонити,
Він чи не єдиний знайомий,
У нас серед сепаратистів,
Й зі слів твоїх, Нато, до того ж,
Він в зоні АТО зараз риска.
Можливо, він і допоможе,
Чи, може, до кого звернутись
Підкаже. – Та він не захоче!
- Ти спробуй, що буде – те буде.
І Ната послухалась Таню,
Набрала йому просто тут же.
В Рустама пішло все по плану,
Чекав він дзвінка цього дуже.
*
- Я спробую, Нато, дізнатись,
Хоч тут викрадають чимало,
Не треба лиш панікувати,
Якщо твого хахаля вкрали.
Здогадуюсь навіть, навіщо,
Вбивати не будуть, це точно,
Я думаю, викрадачі ще,
Подзвонять, бо гроші ж то хочуть.
*
Уже на світанні Наталя
Почула новини про Вову,
Зі слів «альтруїста» Рустама,
Потрапив юнак до полону.
Мовляв, він заложник у банди,
Що ловить в містах патріотів,
Мобільний коханець твій втратив,
А пам\'ять у нього коротка.
Тому і не дзвонять бандити
Нікому із друзів та рідних,
А хочуть отримати викуп,
Одразу було ж очевидно.
Подробиць, мовляв, він не знає,
Та впевнений, випустять хлопця,
Рустам посередником стане,
А Ната готує хай гроші.
*
Поклявся він допомагати,
Проте його пагубна сутність,
Яку він не міг приховати,
Спливла при розмові наступній.
Розділ 38
- Я більше розвідав, Наталю, -
Рустам в телефон надривався –
Я знаю, де зараз твій малий,
Він винен, що так-от попався.
У тебе такий славний хлопчик,
Наївний, щоправда, і дурень,
Таке він, буває, лопоче,
Що інші у паніці курять.
Де ти відкопала такого?
За нього баран же мудріший,
Навіщо тобі цей убогий,
Знайди собі кращого ліпше!
Так, що я хотів розказати…
Ага… Так, знайшов, знаю, де він,
Та рано стрибати – не свято,
Бо маю умови я певні.
Скажу, реагуй-но тихіше!
Бандерівко, дай мені слово!
Ти ж зараз щаблиною нижче,
Мовчи, бо закінчу розмову!
*
Рустамовий скрегіт у трубці
Наталю так злив, що дівчина
Постійно гарчала: - Голубчик,
Давай, говори вже причину!
- Неси десять тисяч зелених,
І хлопець твій вільний, як птаха,
Інакше в полон до чеченців
Відправиться він, бідолаха.
- І звідки у мене ця сума?
Я ж просто студентка, Рустаме!
- Кредити, знайомі, подумай,
Візьми там у тата, у мами.
- Я тисячу доларів маю,
Усе, що раніш відкладала.
Й міліцію не викликаю.
Так що, по руках? – Налякала!
Послухай, у них тут є такса
І тисячі баксів замало,
- Немає мільйона у баксах!
- Собою розплатишся, краля!
- Рустаме, ти що, ідіоте?
На це не погоджусь ніколи!
- Подумай два дні, патріотко,
А то ставки виростуть скоро.
Або приготуй десять тисяч –
Звичайно, чекаю готівку,
Й не трать на ментів час, проснися,
Тут править анархія тільки.
Вояки голодні до грошей
І гарних бандерівок - також,
Вони б покохати не проти,
По черзі, одну на десяток.
Ти добре все зваж, навіжена:
Чи мертвий твій хлопець і гордість,
Чи ніч, в якій я наречений,
Це ще, як своїй, дуже добрий.
І тисяча баксів в придачу,
За те, що тебе покохаю,
Ну й хлопця тобі на додачу,
Віддам, хай ціну собі взнає.
- Яка ж ти паскуда, Рустаме,
Бездушний ти та аморальний.
- Давай-но без лірики, дамо,
Як дійсно пливеш за коханим.
Розділ 39
Тетяна з подругою разом
В донецький готель заселилась,
Свої наставляння ще раз їй,
Готуючи чай, говорила.
- Наталю, це гидка умова.
- Звичайно, проте варіанти?
- Гарантій немає, що слова
Дотримається твій приятель.
- А хто Вові ще допоможе?
У мене є шанс, хай і ризик,
Прошу, мені гидко й тривожно,
Від того, як падаю низько!
- Подруго, я думала довго,
Казати тобі, не казати…
Наталю, візьми, майже новий,
Це той знаменитий травматик.
- Та я ж і стріляти не вмію.
- Я теж! Але що там стріляти,
Інет прошерстим, зрозумієш.
- А звідки у тебе він? – Ната,
Історія довга у зброї,
Із неї Сапожко Андрія
Підстрелив цією зимою.
Сховала травматик колись я,
Що найцікавіше, Сапожко
Продав її сам же Андрію
Колись до подій переможних.
І сам зло йому заподіяв!
Здивовано Ната сказала,
Що, отже, така була доля,
Й додала: - Я дякую, Таню,
Можливо, травмат - символ волі?
*
Наталя зустрілась з Рустамом
В Донецьку надвечір на площі,
Як Єва пішла за Адамом,
Так Ната поїхала з хлопцем.
Підсівши до нього в машину,
Сказала надмірно, що згодна
Пробути з ним всі ці години,
Лиш тільки щоб той звільнив Вову.
- Будь впевнена, цілим і вільним
Побачиш його на світанку,
Якщо ти в цю ніч на квартирі
Мої вдовольниш забаганки.
Розділ 40
Лущук та її група «Presto»,
Закінчивши вдало гастролі,
Поїхали нижче Одеси
І тиждень плескалися в морі.
Коли ж повернулись додому,
Дізнались про корпоративи,
Які їм замовив відомий
Донецький нардеп. Тому Київ
Вони залишили й подались
В гарячу напружену зону,
Звичайно, не там, де стріляють,
Але недалеко від фронту.
*
Андрій мимоволі все думав
Про те неприродне жахіття,
Коли розгоралася гума,
Й горіло, здавалось, півсвіту.
О, як не хотілося знову
Обличчям в обличчя стрічати
Якихось безумців нервових,
В руках у яких автомати.
*
Про Таню давно він не думав,
Точніше, все менше і менше,
Нові горизонти безумні
Були йому ближчі до серця.
Тепер він піднявся по сходах,
Тримавсь самовпевнено й стало.
Злетіли в десятки доходи,
І слава все більш поглинала.
Йому зараз зовсім не треба
Серйозних стосунків, кохання,
Він дійсно злітає до неба,
Проте з зовсім іншої грані.
Розділ 41
- Як дивно, - уже на квартирі
Казала Рустамові Ната,
- Шампанське та фрукти нарізав,
Неначе побачення в нас тут.
- Звичайно, ти цього не хочеш,
Я це розумію, Наталю,
Цієї доступної ночі
Бажаю тебе дуже палко!
Без докорів, криків та збочень
Давай проведем нашу зустріч, -
Казав він, вдивляючись в очі, -
Як давні коханці та друзі.
Скривилась Наталя: - Рустаме,
Все будеш, як ти забагаєш,
У мене бажання ні грама,
На це йду заради кохання.
*
Наталя зняла свою блузку
І сіла на край ліжка хвацько,
- О сепаратисте, не друже,
Кохання внеси-но руйнацьке!
Давай-но, палкий та безстрашний,
Натисни на волю і спробуй
Мене довести до оргазму,
Пізнай, що бандерівки роблять!
Нахабно та зверхньо дивилась
На хлопа розлючена Ната,
Неначе підняла на вила
І кинула сміх вище хати.
- Не треба здаватись порядним,
Шампанське твоє ні до чого,
Сьогодні у мене не зрада,
Не зовсім я вже недоторка!
- Я думав, ти цноту до шлюбу
Йому бережеш… - Отакої!
Надулися зрадника губи?
Хотів ти незайману з кров’ю?
Так що, може, й ночі не буде?
- Чому ж, полюблю, хай не першим,
Так, не патріот я, Іуда,
Та твій мене не перевершить!
*
І кинувся він на Наталю,
Цілуючи тіло солодке,
І ночі було йому мало,
Хоч ніч та була не коротка.
Розділ 42
Допоки Наталя з Рустамом
Були наодинці в квартирі,
Тетяна томилась в чеканні
І Віктору передзвонила.
Про те, що вона знов на сході,
Не встигла ще навіть сказати,
І Віктор, дізнавшись, їй мовив,
Що має бажання добратись
Вже зранку до дівчини в місто,
Бо хоч там відносно спокійно,
Та в будь-який час терористи
Обстрілювать можуть цивільних.
Тому уночі на попутці,
Вдягнувши футболку та джинси,
Приїхав, як вірний супутник
В надії ще стати корисним.
*
Як слухавку тільки поклала,
Дзвінок пролунав від Андрія,
І як завжди, защебетав він,
Як справи, що робиш, чи мрієш?
Та настрою з ним говорити
Тетяна не мала ні грама,
Її необачну закритість
Відчув молодик дуже вправно:
- Що діється, Таню, кохана,
Моє пташенятко лелече?
- Пробач, але зараз невчасно,
Я не у столиці. – Далеко?
- В Донецьку, бо в Нати проблеми.
- Я теж тут! І як нам зустрітись?
Давай завтра пересічемось!
- О’кей, час прийшов говорити.
Нам треба, Андрію, серйозно
Усе по полицях розкласти,
Кохання взаємне не може
Цвісти без взаємного щастя.
- Я так за тобою скучаю!
- Я знаю, бо дзвониш раз в тиждень!
- Я все розповім тобі, Таню!
- О’кей! - відповіла, щоб лишень
Від неї юнак відчепився.
Вона тільки того й бажала:
Стосунки свої зупинити
З Андрієм, бо вже розкохала.
Розділ 43
Знесилена Ната до півдня
Валялася в ліжку, дрімала.
Прокинувшись, довго огиду
Від себе кудись проганяла.
Було їй огидно до болю,
Який же низький, дикий спосіб.
Щоб виручить Вову з полону,
Обрала із ворогом постіль.
Й гарантій же зовсім не мала,
Що сепаратист не обдурить.
- Ну що, королево, по каві? –
Аж раптом із кухні почула.
*
- Тепер обіцянки своєї
Ти маєш дотриматись, хлопче.
- Хіба відмовляюсь від неї?
Мене ще цікавить, чи кошти
Взяла ти з собою? – Звичайно,
Ту тисячу, як домовлялись,
Проте їх віддам я, Рустаме,
Як тільки я переконаюсь,
Що мій Володимир в безпеці.
- Не думай, що я безамбітний,
Поїдемо в місто надвечір,
І там забереш малолітка.
*
Околиці дихали червнем,
Який мав за тиждень настати,
Тетяна із Віктором сквером
Гуляли й чекали на Нату.
Вона сповістила, де зустріч
Повинна відбутись, й просила
Підмоги у відданих друзів,
Бо поки вода тільки й вила.
*
Тетяна сказала, ще тільки
Приїхав коханий до неї,
Що має зустрітись з Андрієм –
Аби зупинить епопею.
Побачитись зі стриптизером
Раніш на годину збиралась,
В одному з кафе, що фужером
Скляним з привокзалля здавалось.
*
Лущук, задоволена дуже
Вражаючим корпоративом,
Дала хлопцям премії дужі
За їх професійні надриви.
Андрій відпросивсь в Маргарити
На зустріч і досить ретельно
По ринку ходив - шукав квіти
Під колір костюму пастельний.
Хотів бути оригінальним,
Звертати на себе увагу,
Та й Тані хотів розказати
Про нові досягнення вдалі.
Тетяна уже нервувала,
Бо пообіцяла подрузі,
Андрій же, як часто бувало,
Запізнювавсь на їхню зустріч.
*
Наталя із сепаратистом
У джипі уже під’їжджала,
Нервуючи дуже, до місця.
О, як з нетерпінням бажала
Побачити хлопця живого,
Свого дорогого Володю,
Сказати зворушливе слово
Йому при найпершій нагоді!
*
У сумці дівочій лежала
На дні про всяк випадок зброя,
Про неї весь час пам’ятала.
Як йти вже ва-банк - то в героях.
*
А неподалік від вокзалу
Стояв спантеличений Вова,
Його тільки-но розв’язали
Й зіпхнули з авто невідомі.
Він щойно дізнався, що Ната
Десь має приїхати скоро,
Щоб хлопця додому забрати
З країв небезпечних, суворих.
Розділ 44
Разом опинилися так от
У радіусі сотні кроків
Володя, Андрій, Віктор, Ната,
Тетяна й Рустам чорноокий.
- Володю! – відкрила дверцята
Авто і побігла до нього,
Як спринтер, розпатлана Ната. -
Я тут! Обернися! Гей, Вова!
- Стояти! Куди!? Давай гроші! –
Рустам закричав й тут же миттю
Побіг. – Облиш дівчину, пошесть! –
На нього накинувся Віктор.
- Прошу, обережно, коханий! –
Закривши руками зіниці,
Услід закричала Тетяна.
Злетіли Андрієві кличі:
- Тетяно! Агов! Тут я, мила!
Усе відбувалось миттєво,
І в ці от секунди пробили
Поривчасті постріли небо.
*
Упала дівчина, як птаха,
Підстрелена диким мисливцем,
А поряд упав ще невдаха,
У землю кривавим обличчям.
Розділ 45
В останні дні травня зростала
В самому Донецьку напруга,
До цього, щоб сильно стріляли,
Такого у місті не було.
Найперше, за що почалися
Бої, – це за аеропорт. І
В той вечір також терористи
Гатили по ворогу вкотре.
Проте не усі міномети
Прицільно і з точністю били,
Є похибки завжди й секрети
У кожної штучної сили.
Бувало, свої по своїх же
Ущент помилково стріляли,
Бувало, снаряди невтішні
На мирні квартали лягали.
*
Був добре відчутний цей скрегіт
Усім, хто знаходивсь довкола,
Але він здавався далеким,
За містом десь там аж, у полі.
Звичайно, було трохи дивно
І страшно такі чути звуки,
Які наростали, як злива -
Холодна, раптова та мутна.
*
Розбещена міна упала
На площу вокзалу миттєво,
Життя ледь дівоче не вкрала,
Поранивши тіло суттєво.
Тетяна згасала у крові
Гарячій, своїй же та свіжій,
І, може, флюїди любові
Їй допомогли тільки вижить.
Над нею схилився коханий,
Шматину шукаючи швидко,
Щоб перев’язати їй рану –
Рука була дуже розбита.
Він прапор в кишені намацав
І використав, як пов’язку,
Шепочучи Тані: «Тримайся,
Кохана, все буде прекрасно!»
*
Бліді тримав хлопець троянди,
Букет хворобливо красивий,
За Віктором став він позаду
І тільки дивився в надії.
Кусаючи губи до крику,
Тепер розумів, про що Таня
Хотіла з ним поговорити:
Що в неї вже новий коханий.
Він кинув троянди додолу
Й побіг якнайшвидше подалі –
В нещадний момент переломний
Йому не дістались медалі.
*
Швидка вже сюди поспішала,
Й була за чотири хвилини.
Наталя в обіймах ридала
Коханого хлопця без спину.
Нарешті Володя із нею,
В синцях та замучений сильно,
І хоч заплатила пекельну
Ціну - головне, що він вільний!
*
Потроху приходив до тями,
Сконфужений обстрілом мінним,
З обличчям подертим багряним
Рустам, підіймавсь на коліна.
Злякався він дуже, бо вперше
Життю промайнула загроза,
Заскочив у джип й обережно
До Криму поїхав невдовзі.
Розділ 46
Конфлікт, наче сніжна лавина
З гори, покотився Донбасом,
Все більше страждали невинні,
Все менше приносив він щастя
І тим, хто кричав за Росію,
І тим, хто стояв за свободу.
Чи може добро війна сіять?
Навряд чи: що кинеш – те й вродить.
3-30 січня 2015 року
ID:
623671
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 24.11.2015 20:16:57
© дата внесення змiн: 12.03.2016 12:50:10
автор: Пригорницький Віталій
Вкажіть причину вашої скарги
|
дякую!
