|
Вона сиділа в офісі, як раптом, нею оволодів незвичний стан. Права рука перестала підкорюватися її - здавалося, жила окремо від решти частин тіла, - судомно невимушено посмикувалася. Від віска, через око, пів обличчя, плече і до кінчиків пальців відчувала, наче тисячі мурашок долають зазначений маршрут. Тим часом, мозок жив своїм життям, права рука - своїм. І це була не біль, а - НАДБІЛЬ! Той стан, коли хотіла попередити "здається, я помираю", а язик не повертався мовити таке, бо страшенно хотілося жити! Благо, що оточуючі не помічали її страждань. Та, коли стан різко погіршився, вона не стерпіла, і розповіла колегам про незвичні відчуття. Одна з старших жінок, самовільно вирішила допомогти, - відвела її до власного лікаря. Та була невдоволена, мовляв, їй і своїх пацієнтів вистачає, а тут іще й чужі! Проте все ж вислухала і дала лікарняне на декілька днів.
Додому з поліклініки її забрав власний чоловік, який також дещо скептично сприймав ситуацію, до кінця не вірячи в її надсерйозність (чого тільки не видумають жінки в песимістичному стані!).
Вдома її стало трохи легше, - судоми послабшали, та не зникали. У такому стані, з молитвою до Всевишнього, лягла спати. А під ранок прокинулася від панічного крику чоловіка (він щойно рятував її!). Це був напівсвідомий стан... Потім знову прикрила очі і... поринула в нікуди!
А у цей момент мати баче дивне сновидіння. Наче за ручку дверей їхньої оселі, нагло смикає безлика пані в чорному, яка вже встигла навстіж відчинити ворота. Ця пані всіма силами намагається потрапити всередину, - здається, от-от, так і станеться, і ця страшна примара з'явиться на порозі. Проте мати не здавалася, все міцніше і наполегливіше відстоювала позицію, - здалася СМЕРТЬ у цьому двобої!
Вдруге до свідомості жінку привів лікар. Відкривши очі, побачила над собою молодого чоловіка у білому халаті, який чомусь сильно кричав: "Ти що надумала? Ти що? Не смій!". А Вона не могла зрозуміти, про що він?
Подальше пам'ятала відривками. Ось Вона у машині "швидкої". Ось - у лікарні. Обстеження, стривожені погляди і... знову подорож в нікуди! Крапельниці, ін'єкції, масажі. Безперервна метушня людей у білих халатах.
На наступний день Їй стало трохи краще. Відчувала судомний біль, проте він був терпимим, не смертельним...
З кожним днем стан поліпшувався. І коли, нарешті, в неї за плечима виросли життєстверджуючі крила, Безлика знову нагадала про своє існування. В той день Вона була настільки слабка, що подумки прощалася зі своєю ріднею. Тоді, в лікарняній палаті, у свідомості промайнуло усе життя. Що Вона успіла за такий короткий час (їй було всього 22). Нічого путнього! Навіть дітей не народила. А може це й на краще? Менше болю...
Задзвонив мобільний телефон. Слабкими руками підняла слухавку.Телефонували на рахунок роботи. Запрошувало до співпраці одне з відомих обласних видань. Ох, так! За півроку до цієї події, Вона проходила конкурс - і таке пройшла! Мрія збулася! Але... запізно. Спершу їй хотілося розповісти про свій стан, місцезнаходження голосу по ту сторону мережі, та по-перше, Вона не мала сил на розмову, по-друге, не хотіла, щоб її сповідь розцінили, як слабкість, і нарешті, по-третє, була впевнена, що більше двох тижнів не проживе, а тому так легковажно зараз відмовилася від мрії.
На подив усім, а на її особистий найбільше, Смерть змилостивилася над нею, і ... відпустила!
Пояснення тому - очевидне. Рано було відходити у інший вимір. Чому? Тому, що на той момент була невиконана дуже важлива місія, котру Вона повинна була реалізувати! А тому, незабаром, здійснила найзаповітнішу мрію - народила двох чудових діточок, донечку та синочка, - тільки для цього варто було виграти той жахливий двобій зі смертю! А робота? У неї ще трапиться шанс, обов'язково трапиться!
08.01.2016
Крижановська (Маярчак) Світлана Петрівна,
м. Хмельницький.
ID:
634505
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Мініатюра
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 09.01.2016 12:17:48
© дата внесення змiн: 18.11.2020 08:37:15
автор: Світлана Крижановська
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дякую, пані Ганно! Спасибі, що завітали та прокоментували! 
Є! І Біле завжди сильніше за Чорне! 
Життя - прекрасна річ! В кожного знайдеться хоча б декілька пояснень, чому, для кого або для чого треба боротися за нього. І воно відплатить тією ж монетою, посміхнеться! - ОСЬ ГОЛОВНА ІДЕЯ ТВОРУ! Щиро вдячна Вам, пане Сергію, за відвідини та коментар! 
Ні, пане Олексо, не медик! 
