Злились в єдине кров там фінська
І дикість, не проста, – азійська,
Котрі не кличуть сіять, жать,
А грабувати і вбивать.
Азійську дикість Чингісхана
І Грозного – царя Івана
Кацапська об’єднала кров
І знищила до тла любов.
І людям стало невідомо,
Як жити любо-мирно вдома,
Родину й землю берегти,
Бо ж звикли лиш чуже гребти.
Назвавшись хитро нам «братами»,
Насправді хижими китами
Були й ковтали ціляком,
Хто гордим був чи смільчаком.
Азійська кров, підступна, мстива,
До нас, слов’ян, немилостива,
Тож москалі нас запрягли
Й «раби» змінили на «хохли»,
І опинивсь народ, великий,
У пазурах страшного лиха,
А впившись ним донесхочу,
Сказав «доволі!», бо відчув
Уже в собі достатньо сили,
Щоби не гнутись, не просити
Щоби в Москви своє ж добро.
Й радів із того наш Дніпро,
Що врешті стали незалежні,
Вже досить годувати лежнів,
Пора для себе хліб ростить.
Москва ж не хоче відпустить.
Та й заходилась нас ділити
На Схід і Захід, щоб спалити
Ідею й віру у святе,
Що інше є життя – не те,
Що і земля, й народ – єдині,
Що вільно має жить людина,
Для себе тільки працювать,
Це не високі є слова,
Народом нас щоб величали,
Щоб мова рідна зазвучала.
Коли ж Москві сказали «ні!»,
Та захотіла у війні
Втопити нас. Кремлівська влада
Послала із Чечні півгадів,
З Тамбова, Пскова дикарів.
Забрали Крим. Донбас горів…
З оскалом звіра нас вбивали,
Передихнути не давали,
Карали лиш за те, що ми
Другого сорту є людьми.
Запам’ятай, ворожа зграє,
Не панувать тобі над краєм,
Де вільні люди і Дніпро,
Імперське знищимо тавро,
Не ті ми вже хохли, наївні –
Ми громадяни України,
Звелів Господь нам довго жить
І всім, що маєм, дорожить!.
30.11.2016.
Ганна Верес (Демиденко).