Ти наче один однісінький у світі. Навколо тебе тиша, пустота, ти розгублений, і щось глибоко, глибоко в середині болить. Ніби там на серці лишилася малесенька скалочка колишнього кохання. Здається все пройшло, не має ніяких почуттів, але та скалочка час від часу дає про себе знати.
Інколи, здається усе добре, усе прекрасно, ти маєш роботу, друзів, люблячу сім'ю, яка тебе завжди підтримає, усе ж добре чи не так? Але щось там в середині все ж таки перевертається коли випливають думки з минулого. Ні, я не скучаю за тією людиною, а не прагну з нею бути, не прагну її бачити, просто ті колишні моменти були настільки приємними, незабутніми, чарівними та прекрасними, і коли ти це все згадуєш на душі так приємно і сумно водночас. Я ніби тягаю невеликий тягар за собою, про який час від часу забуваю, і час від часу мимоволі згадую. Сумно розуміти, що це не станеться знову. Я не хочу повертати ту людину зараз, бо то все не він, то не та людина яка була раніше зі мною, він змінився, і я, мабуть, також. Я не поверну його, нізащо, тому що коли я зараз поряд з ним, я не відчуваю до нього нічогісінько, насправді, взагалі нічого, складається таке враження ніби ми просто знайомі, навіть не друзі, хоч і спілкуємось, просто в мені пустота. Пустота полонила моє серце, і не хоче сприймати нікого. Адже навколо мене такі чудові люди є, а я через цю пустоту не відчуваю нічого. Не знаю, можливо треба більше часу, але вже і так багато пройшло. Я не розумію, чому так, чому саме зі мною таке трапляється., тільки коли я кидаю відносини в мені знову і знову народжується пустота і з кожним разом все більше і більше. Мабуть я таки не створена для кохання, мабуть це не моє.
Свій світ, я побудувала власними руками, власними зусиллями і ламала себе створюючи ту персону яку б хотіла бачити в собі, і я перемогла себе і зробила так як хотіла, я оточила себе друзями, неймовірною кількістю знайомих, я подобаюсь багато кому, хіба це не те чого я хотіла, до чого я прагнула. Але то не я. Тепер я й сама не знаю хто я, яка я справжня, я так прагнула з дитинства себе змінювати, і змінилася, настільки що себе не впізнаю. Весь час одягала чужі маски, що тепер не можу знайти свою, можливо моєї тепер не існує, адже я не пам’ятаю ту дівчинку яка була спочатку, в мене ніби усе стерлося з пам’яті, лишилося тільки не приємні відчуття на душі і все таж пустота. Я б хотіла сказати усім, нехай лишаються такими якими є, нехай їх сприймають такими які вони є, але з моїх вуст це звучатиме безумно, тому що я ж того не зробила, я не лишися така яка я є, я змінилася. Я змінилася, тому що тій дівчинці яка була раніше, було важко, вона б не витримала, не витримала б тих образ, тих тягарів, в неї не було б стільки людей з якими вона спілкувалась би, а ця що зараз.. вона може усе, крім того щоб бути щасливою.
ID:
709171
Рубрика: Проза
дата надходження: 29.12.2016 18:15:34
© дата внесення змiн: 29.12.2016 18:15:34
автор: Net Millington
Вкажіть причину вашої скарги
|
