Вона приходить так раптово,
стрімголов.
А ми, ще не оговталися від спеки.
Не встигли накохатись,
промінням сонця золотим.
Вже падає останній,
промоклий жовтенький листочок.
Та за вікно лунає,
солодка пісня дощова.
І я зриваюсь серед ночі,
щоб цілувать твої уста...
У сні.
Та ти не любиш цю томливу осінь.
Й примхливо не помічаєш, цю красу.
Ти дивишся кудись у далечінь,
у наше перше літо.
І душу пробирає жаль,
що вже не буде так ніколи.
Та посмішку осінню в
дари несу тобі.
І ти згадав,
що щастя не в порі, а в душі.
