Зимнее утро.
А. Пушкин
Мороз и солнце; день чудесный!
Ещё ты дремлешь, друг прелестный –
Пора, красавица, проснись:
Открой сомкнуты негой взоры
Навстречу северной Авроры,
Звездою севера явись!
Вечор, ты помнишь, вьюга злилась,
На мутном небе мгла носилась;
Луна, как бледное пятно,
Сквозь тучи мрачные желтела,
И ты печальная сидела –
А нынче… погляди в окно:
Под голубыми небесами
Великолепными коврами,
Блестя на солнце, снег лежит;
Прозрачный лес один чернеет,
И ель сквозь иней зеленеет,
И речка подо льдом блестит.
Вся комната янтарным блеском
Озарена. Весёлым треском
Трещит затопленная печь.
Приятно думать у лежанки.
Но знаєш: не велеть ли в санки
Кобилку бурую запречь?
Скользя по утрешннему снегу,
Друг милый, предадимся бегу
Нетерпеливого коня
И навестим поля пустые,
Леса, недавно столь густые,
И берег, милый для меня.
Переклад.
Зимовий ранок.
Мороз і сонце; день чудовий!
Ще ти дрімаєш, друг вродливий –
Пора, чарівниця, проснись:
Відкрий очам своїм простори
На зустріч з півночі Аврорі,
Зорею півночі явись!
Згадай, як в вечір хуга злилась,
На мутнім небі мла носилась,
І Місяць повний – бліде чоло,
Так сумно, із-за хмар… жовтіло,
І ти зажурена сиділа…
А зараз… виглянь у вікно:
Під голубими небесами
Покритим сяйвом килимами,
Іскрить на сонці, сніг лежить;
Прозорий ліс один чорніє,
Крізь іній хвоя зеленіє,
Під льодом річечка блищить.
Кімната вся янтарним блиском
Озорена. Веселим тріском
Тріщить протоплена вже піч,
Приємно думати з лежанки.
А знаєш: запрягти б у санки
Кобилку буру – і навстріч…
Нестись по ранішньому снігу,
Друг милий, піддамося бігу
При нетерплячому коні,
Провідавши поля пусті,
Ліси, недавно ще густі,
І берег, милий так мені.
Чудово! Проте капітан далекого плавання може краще за придворного Сашка Гарматника, Анатолію! 
Я тебе розумію... Я також роблю по твоїй ідеї...Від життєвих проблем треба чимось відволікатися... Хай тобі щастить!
А ви молодець - самого Пушкіна... не злякались... 
УСПІХІВ ВАМ!!!
