Уроки історії... Багато б вони
дали, коли б ми, люди, їх знали
і не повторяли раз пораз своїх
помилок... От і зараз - повторили
1918рік... Сліпа довіра була
кремлівським мрійникам... Фіаско...В повiтрi Азiї, голоднi, плодовитi,
Роїлись орди, мов хмарки комах,
Вози ладнали, повстю й небом критi,
Котрi б на захiд витримали шлях.
Дорога ж довга...Степ...Дозори...Спрага...
Ярило стрiли кида з висоти...
Крiз сутички i кров вела наснага
Кочiвникiв до ласої мети.
Бо там же десь лежала Вiзантiя,-
Багата, сита, з винами, в парчi...
Ревли верблюди, жеврiла надiя,
Мов доленосна зiрка у ночi.
У битвах никли трави Поднiпров'я,
Що їх топтали конi всiх столiть.
Сармати, готи, гунни, турки кров'ю
Степи кропили в роки лихолiть...
Хазарами прикрита вiд Аралу,
Слов'янська Русь з'єднала племена.
Мечi гострила, мури будувала,
Бо чашу горя випила до дна.
Як i ранiше, орди без упину
В чужi простори прокладали путь,-
Та вже дробились об хазарськi стiни
I розбивались об Русi могуть.
Та...щось не подiлили мiж собою
Хазарiя i Київська земля,-
Мечi пiдняли, стали до двобою,
Татари ж...усмiхалися здаля.
Бо знали, що знесиляться хазари,
А потiм Русь загубить свою стать,-
Уже ж помiтнi мiжкнязiвськi чвари -
Кому, коли i де їм князювать.