Багато в світі різних протиріч.
З брехнею поряд у куточку й правда,
На протязі кількох уже століть
Шукає у собі вона розраду.
Для когось вона сіра і гірка,
Хтось хоче її бачити такою,
Одних вона відштовхує, ляка.
Що ж з Україною, Богдане, ти накоїв?
У сонмі закривавлених століть
Сімнадцяте болить чомусь найбільше,
Коли утрапили ми у Московську кліть
Й вважали братом старшим, наймилішим.
Віддавши волю в обмін на життя
Без мови власної шукали власну долю…
І це після стількох важких звитяг,
Де стільки полягло уже за волю!?
Чому спинив свій вибір на Москві?
Хто очі засліпив тобі, Гетьмане?
Була ж козацька кров на булаві,
А може, впивсь кохання ти дурманом,
Що не помітив посмішки, лукавств
Своїм гетьманським невсипущим оком?
О, скільки поплило в Москву багатств!
Візит твій став для України роком!
Як міг ти буть таким короткозорим,
Коли вершилась доленька землі?
І чи не віщували тобі зорі,
Що нам добра не дбають у Кремлі?
Твоїх угод ще чути відголосся,
І Переяслав тоне у журбі…
Сивіє в матерів, синів волосся…
Доповідаю, Гетьмане, тобі:
Праправнуки твої стікають кров’ю,
А вороги ті ж самі – москалі.
Під «Градами» і люди, і діброви…
Чи чуєш стогін рідної землі?
Все ж знай, Богдане, прорвемо тумани,
Хоча за волю плата – тільки кров.
Хребет Росії, все-таки, зламаєм,
Бо дух живий в нас і свята любов!
20.03.2018.
Ганна Верес (Демиденко).