Шаленства пал, арена, дикий крик.
І шум мечів, і скрежет по металу.
Ось воїн головою враз поник
І палець вниз – безумству на поталу.
Вже кров тече, стікає до землі,
Неспокій, гам, здригається півсвіту.
Конають гладіатори і злі
Вигуки, кому ще жити з літо.
Тягли одного, потім ще п’ятьох,
А потім тисячі. Так за роки роками,
Поки не лишаться тільки удвох
Бійці. І знов життя розігрується нами.
На карту ставиться високими людьми.
Вони одні вирішують чи жити.
Та навіть їм не скинути ганьби,
Коли їм хочеться невинну кров пролити.
