Ти - гострий, та не як ніж -
Ти лежиш восени - не для ран для ніг,
А як... гербарій? Ні, тві цвіт пішов
Униз, для землі - та не відійшов
Ще ти від життя... Воскреснеш
Ти ще весною, зустрінеш
Ти сонця проміння, чи станеш
Ти комусь конем! Чи присядеш
Ти накінець, як пластиліном до тебе
Приш'ють ногу якусь, руку - мене
Вже поруч ніколи не буде, сльоза
Моя в спогадах лишиться, грьоза
Мого ока... Що далі не піде, хоч
Мрію я знову дітей запросити, точ
Своїх - тих рідних, прийдуть вони колись
До тебе, воскреслого - десь
В парку... У місті тим ріднім,
І як не вважаю я себе винним -
Що виріс, граючись тут - із тобою,
А зараз я вже не сміюсь над собою.
