.
Коли сонце заходить, щоб потім вернутись і знову сідати за обрій,
Коли місто ще досі не спить, поки мафія вийшла з нічного режиму,
Коли вулиці, повні машин, просідають під гумою, пилом і газом,
Ти вертаєшся, сидячи в транспорті перед дверима. То наче хвороба -
Залишатись на задніх рядах і дивитись, як сонце спішить на долину,
Поки чеська "гармошка" сповільнює ритми, стирає обмеження в часі.
Скільки очі ті бачили, стільки ще лишиться
плюс
невідомі квартали,
Де тролейбусів ще не пускали по даних маршрутах. І, певно, не пустять.
Зліва став поглинає світи, справа - темне Топільче, у центрі - перетин.
Очі бачили натовп - люди постійно від когось кудись утікали,
Відчуваючи, що їх з'їдає суспільство "колег", "співробітників", "друзів".
Поки хаос рідішав, ти в нього вдивлявся, хоч був споконвіку далекий.
Вечір вписував сонячних зайців в Червону Книгу при першій нагоді,
Залишаючи гумку для ранку, щоб він потім стер дані записи з книги.
Світ лишався живим організмом, тож ти не стрічав дублікатів ніколи.
У своєму недовгому віці ти бачив розбіжності заходу й сходу,
На спотілому склі ти писав "Goodbye, world" і вертався до власного лігва,
Намагаючись день пережити і знову побачити захід.
Крізь втому
Доба стрімко минає, допоки ще можна стирати ногами кордони.
Водій їде, та "до Подолян".
На сьогодні достатньо.
Вертайся додому.
15-16.07.2017
