Сховалося сонце у маках червоних.
Тихцем надвечір’я заходить в кімнату,
І спокій затишний благає заслону
В бордових гардин із відливом брунатним.
Сполохано мечеться промінь захожий,
Із шиби-- на креденс, межи порцеляну.
Там солодко пахне варенням із рожі
Й заледве відчутним настоєм рум’яну.
Суєтність, турботи… Впав погляд на джезву.
Вже й кава парує міцна в філіжанці…
Надворі птахів захлинулась перезва
І вітер завмер у забутому танці.
Поволі згасає заграва на прузі,
Цвіркун наостанок сюрчить серенади.
Вполонює світ мить химер та ілюзій,
Оголює вечір таємні принади.
Пані Валя, Ваше надвечір"я таке барвисте і смачне! Дуже сподобався Ваш твір, неймовірні поетичні слова, ніби перли, римовані в низку вірша. Дякую за насолоду від прочитання. Натхнення Вам і творчих вершин.
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00