(міні-поема)
Кроками семимильними
Ти до неї прийшов крізь час.
Ви на мить здалися всесильними,
А насправді й не було Вас.
Будував безхребетні споруди,
У майбутнє плекав мости.
Ніжно голову клав на груди...
А чи був їй потрібен ти?
Все було, як колись Титанік, -
Грандіозно лиш на словах.
Шепотів ти їй про кохання,
Хоч і знав - незабаром крах.
Ти прекрасним був фантазером -
Все б ще склалося, ясна річ.
Ти поставив на чорне зеро
І сховався провсяк у ніч.
А вона... не втекла від правди,
Бо життя - ще те казино.
Обманув, не повірив, зрадив...
Пофіг... Допивала своє вино.
