У спалахах останньої зорі
Народжувався ранок сіробровий.
Молився місяць тихо угорі
І жовте світло посилав діброві.
Трава була у повені роси,
Вона іще продовжувала спати,
А поряд лан пшениці колосивсь.
Озвались перші піснярі пернаті.
Сон додивлявсь на колосові джміль,
Забувши ліжко у старому хмизі.
Берізки* пагін, мов зелений змій,
Повз обережно по стеблу ізнизу.
Мурахи теж давно уже не сплять –
День лиш проклюнеться – в них вистача роботи:
То в росах ніжки стануть полоскать,
А чи будуються. Усе життя в турботі.
Нарешті й ранок трохи осмілів,
Піднявши сонцю із імли повіки,
Він тужився, від свіжості хмелів…
Таке не забувається до віку.
17.01.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
